Правовые позиции Верховного суда по гражданским делам за 2018 год (споры о праве собственности):

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72793666

справа № 345/2723/17

провадження № 61-5032св18

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від

17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 321 ЦК Українипередбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Право власності співвласника на частку у спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_5 належить 5/12 частин спірної квартири, в якій вона фактично проживає. Іншого жилого приміщення вона не має.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

У разі задоволення позову ОСОБА_4 буде порушено принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Тому з врахуванням встановлених обставин справи припинення права власності ОСОБА_5 на 5/12 частин спірної квартири може завдати істотної шкоди її інтересам.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72727699

справа № 286/854/16-ц
провадження № 61-3443св18

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частин першої та третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Зазначена норма закону передбачає, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, у разі виникнення конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні в справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки право власності позивача є абсолютним та непорушним, то позов в частині вселення підлягає задоволенню, що повністю поновить порушене право позивача.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72819441

справа № 300/690/16-ц

провадження № 61-2382св18

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Підставою для подання позову згідно з цією нормою є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.
Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, у тому числі знесення чи усунення інших перешкод у користуванні майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати        будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72243698

справа № 199/8361/14-ц

провадження № 61-5345 св 18

Добросовісність набувача спірного транспортного засобу не впливають на правильність та законність судових рішень, оскільки вказаний транспортний засіб є предметом контрабанди, а законом передбачена спеціальна конфіскація предметів контрабанди незалежно від того, у кого у власності вони перебувають.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72756852

справа № 362/392/16-ц

провадження № 61-5996св18

За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок. (пункт перший Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна»).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звертаючись до суду позивач не надала правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності на спадкове майно - житловий будинок з господарськими побутовими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 позовні вимоги про визнання права власності останньою не заявлялися, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Крім того, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що вирішення питання про зняття арешту з майна особи, накладеного в рамках кримінального провадження, можливе лише в рамках кримінального провадження.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_7, оскільки остання звернулася до нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину на підставі складеного ОСОБА_5 заповіту, однак під час вчинення нотаріальних дій було встановлено, що право власності на будинок зареєстровано за ОСОБА_6, і на будинок накладено арешт. Таким чином ОСОБА_3 необхідно підтвердити право власності на спадкове майно, що можливо шляхом звернення до суду із відповідними позовними вимогами.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72909074

справа № 700/394/17
провадження № 61-736 св 17

Частиною першою статті 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Отже закон передбачає наявність доказів щодо добросовісності заволодіння нерухомим майном та десятирічного строку безперервного володіння ним.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75296538

Справа № 653/1096/16-ц

Провадження № 14-181 цс 18

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72970150

справа № 713/2055/16-ц

провадження № 61-6527св18

Механізм припинення права на частку у спільному майні передбачений у статті 365 ЦК України.

Стаття 344 ЦК України не поширюється на частку у спільній частковій власності, яка не є окремим об'єктом нерухомості.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73124801

справа № 175/4741/16

провадження № 61-6971св18

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75133501

Справа № 815/6945/16

Провадження № 11-439апп18

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала;у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72489598

справа № 357/1902/16-ц

провадження № 61-1478 св 18

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

До завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК України).

У зв'язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна.

В сукупності наведені роз'яснення, в контексті вимог та підстав заявленого позову, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, свідчать про наявність права позивача на звернення до суду з позовом про визнання за ним права власності на приміщення колишньої трансформаторної підстанції котельні «Гайок», однак не як на об'єкт нерухомого майна, оскільки до проведення державної реєстрації права власності у встановленому законом порядку право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (створення) приміщення колишньої трансформаторної підстанції котельні «Гайок».

Иные правовые позиции Верховного суда 2018 года